РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ КОМПЕТЕНТНОГО ЧИТАЧА В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ: ВІД ПОЛІТИК ДО ПРАКТИК

Одна із суттєвих змін в освіті, яка стосується Нової української школи, — це зміна підходів до навчання та змісту освіти. Усі дискусії, які точаться навколо ролі знань у сучасному навчанні, часто залишають поза обговоренням те, що саме знання в поєднанні з уміннями та ставленнями і становлять компетентність. Тож кардинальне протиставлення в педагогічній літературі знаннєвої та компетентнісної парадигм є швидше риторичним прийомом, адже становлення компетентностей не може відбуватися само по собі без опори на знання.

Інша річ, що вчителю треба добре розуміти, що знання є різними. Можна говорити, наприклад, про предметні знання, про процедурні знання щодо того, як діяти з певними об’єктами чи явищами в певних ситуаціях, про епістемні знання, тобто фонові знання, набуті з життя чи з інших галузей. А ще знання — це і поняття, отримане учнем на основі здійсненого аналізу явища, це і уявлення, отримане ним на основі зовнішніх ознак. У дошкільному віці дитина спирається на уявлення про щось, засвоєння понять для неї ще не є актуальним. При цьому можна стверджувати, що в дошкільному віці всі ключові компетентності в тому чи іншому вигляді вже представлені в досвіді дитини. Інша річ — це вже шкільне навчання, коли наявні компетентності розвиваються з опорою на знання у вигляді понять.

Без опанування нових знань не можна уявити учнівського поступу, тому Нова українська школа, утверджуючи компетентнісний підхід, не відкидає знань як складників компетентностей, а відмовляється від накопичення дитиною знань, відірваних від дитячого досвіду. Щоб отримати знання про щось, дитина має експериментувати з якимись об’єктами, моделями цих об’єктів, текстами або здійснювати експеримент подумки. Саме це має розуміти вчитель, який намагається реалізовувати компетентнісний підхід у навчанні.

Не менш важливою особливістю Нової української школи є академічна автономія вчителя. Формувальне оцінювання, яке здійснює вчитель для надання учневі чи учениці зворотного зв’язку стосовно того, що він чи вона вже робить добре, а що ще потребує підтримки з боку інших (учителя, більш просунутих однокласників), стає для цього самого вчителя основою для забезпечення диференціації в навчанні й розроблення власних навчальних матеріалів, а згодом — і власних навчальних програм.

Забезпечення становлення в учнів Нової української школи читацької компетентності неможливе без учителя, чутливого до потреб учнів, компетентного як читача, компетентного як знавця тексту і здатного діяти в умовах академічної автономії.

Це матеріал з підручника "Розвиток читацької компетентності в учнів початкової школи в системі інтегрованого навчання" Старагіна